З одного боку, поки все ще існує і намагається діяти легітимно обраний президент Віктор Янукович, виконує обов'язки до нового призначення уряд, з перемінним успіхом засідає парламент. З іншого боку, в Києві створена паралельна структура законодавчої влади, так звана Народна рада. За прикладом столиці в Західних і Центральних регіонах (у деяких областях аж до районів) опозиція організувала такі ж місцеві ради.
Про те, яку оцінку можна дати сьогоднішнім подіям в Україні, чи можливий сьогодні розкол держави, як на конфлікт впливає Росія та ЄС і де шукати шлях виходу із кризи,розповіли науковці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: Михайло Павлюк–кандидат політичних наук, асистент кафедри міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин, Олексій Колесніков– кандидат політичних наук, асистент кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин та Сергій Добржанський–кандидат історичних наук, асистент кафедри історії України факультету історії, політології та міжнародних відносин.
– Як ви оцінюєте нинішню ситуацію в Україні?
Олексій Колесніков: Україна і надалі залишається у стані глибокої політичної кризи, і спрогнозувати якийсь сценарій її подолання досить важко. Це політична криза у повному розумінні цього слова, і спричинена вона низкою доволі тривалих протиріч і конфліктів: нерозв’язанням з боку держави численних соціально-економічних проблем, глибоким розривом між рівнем життя політичної еліти і простих громадян, тотальною корупцією і безправ’ям, протистоянням між різними групами впливу серед політиків та великого капіталу. Основна небезпека нинішньої ситуації полягає у тому, що вона може, по-перше, паралізувати роботу всієї політичної системи, що неодмінно негативно позначиться на соціально-економічній ситуації, і, по-друге, призвести де серйозного насильства.
Михайло Павлюк: На даний момент влада, суспільство, політичні партії і Майдан як повноправний суб’єкт політичного процесу, очевидно, дійшли точки розуміння про всезагальний діалог. Усі виступають за те, що нинішня ситуація має бути вирішена у найкоротші терміни. Але перші кроки у
цьому процесі має зробити влада, яка відповідає за безпеку, правопорядок, мир і спокій суспільства. За два з половиною місяці змінилися кілька принципових моментів: від тотальної апатії і небажання говорити про майбутнє і суспільно-політичні процеси українці поступово підійшли до того, щоб бачити реформи, поступовий розвиток, вони не готові проміняти середньострокову перспективу інтеграції у Європу на популістські подачки з боку влади.
Що стосується Євромайдану, то спершу це була реакція молоді на те, що право на їхнє майбутнє хочуть вкрасти. Сьогодні ж майдан переріс у національний спротив. Розширилась і соціальна, і вікова база, та й географічно він значно розрісся.
Зараз потрібно сідати за стіл переговорів. Але ініціатором поступок має бути влада, і не словами,а конкретними справами. Варто говорити, у першу чергу, про стратегічні речі. Бо коли починають казати про якійсь кадрові зміни – це заговорювання теми, а не вирішення проблеми. Її можна вирішити, коли принципово домовитись про перегляд системи стримування і противаг у державній владній машині. Час для говоріння про реформи сплив, потрібно їх запроваджувати.
Сергій Добржанський: Нинішні події дають підстави вірити, що в Україні уже зародилося повноцінне громадянське суспільство, яке тепер може організовуватися не тільки вертикально, а, що особливо важливо,– горизонтально, тобто без яскравого лідера-вождя, а навколо саме ідеї. Протягом 22-х років незалежності такого ще не було.
– Чи доцільним є проведення дострокових президентських виборів?
Михайло Павлюк: Ми говоримо про конституційну площину і очевидно, що за рік до чергових виборів це зробити неможливо. Також європейська практика показує, що у складній суспільно-політичній ситуаціїнедоцільно відправляти президента у відставку. Інша річ, коли мова йде про дату проведення цих виборів. Адже одні конституціоналісти рахують п’ять років від жовтня, інші ж – від дати проведення другого туру, тому ми умовно губимося між жовтнем 2014 року і лютим-березнем 2015 року. Очевидно, що це питання потрібно ближчим часом вирішувати.
Окрім цього, суспільство все ще потребує єдиного кандидата, єдиного лідера, якого на сьогоднішній день опозиція не здатна визначити. Тут варто провести аналогію з 2000-ми роками. Тоді, за рік до виборів, уже активно велася підготовка. Були розставлені пріоритети, визначений кандидат. Але, разом із тим, був підготовлений альтернативний представник, який своїми поглядами, ціннісними орієнтирами принципово відрізнявся би від кандидата від влади. Я сподіваюся, що люди це усвідомлюють і будуть вимагати від опозиційних лідерів єдиного кандидата.
– Сьогодні масово активізувався радикальний рух. Що Ви думаєте з цього приводу?
Олексій Колесніков: Я не можу сказати, добре це чи погано, що ініціатива все більше переходить до рук радикалів, а організація і функціонування Майдану – до рук «Правого сектору». Зазвичай, надмірний радикалізм не несе нічого доброго. Але за нездатності досягати проголошених цілей більш поміркованими засобами настрої та дії природно радикалізуються. У цьому випадку опозиція не змогла нічого досягнути мирним шляхом, а влада демонструє стійке небажання йти на будь-які поступки. Водночас сьогодні залишається ще чимало питань до «Правого сектору»: що це за організація, які її справжні цілі, чи не мають її дії провокативного характеру (як, наприклад, діяльність «Спільної справи»). Тобто, це відкриті запитання, на які досі немає чітких відповідей. Тому оцінювати радикалізацію Майдану та перехід ініціативи в його діяльності до «Правого сектору» у площині «добре-недобре» чи «правильно-неправильно» на цьому етапі буде невірно. Більш-менш чіткі висновки можна буде зробити лише через певний час.
–Чи вбачаєте Ви протягнуту «руку Росії» у нинішньому конфлікті?
Михайло Павлюк: Безумовно, Україна була, є і буде важливою для Російської Федерації. Однак нам варто сконцентруватися на тому, в який спосіб нам був наданий кредит. Дискусія щодо позики показує, наскільки неправильно розставляють акценти українські політики. Команда Януковича мала чітко прописати усі умови. Натомість все було обговорено у кулуарний спосіб. Якщо нам дали кредит, ми маємо чітко визначити, у яких галузях ми працюємо на договірних засадах, а які повністю контролює Україна.
Сергій Добржанський: Звісно. Так звана "рука Росії" вперше проявилася ще у вересні, коли почалося планомірне залякування української влади (15 млрд. тому доказ). Силовий варіант – це план, який, за деякими джерелами, виготовлений не в Україні, а консультантами. Ми також бачимо, як різко змінює вектор президент після перебування у Кремлі. Уже навіть не приховується базування в Конча-Заспі російських військових. То ж Україна стала точкою неповороту для Росії, яка відновлює свою імперію (Русский мир), і наша держава – це ключовий пазл, без якого таке відновлення приречене на крах.
– Чи є Майдан основною причиною падіння курсу гривні?
Олексій Колесников: Майдан є певним чинником, що впливає на всі економічні процеси в країні, в т.ч. і на коливання курсу гривні, але точно не є причиною її різкого падіння. Основна причина – це, звичайно, ті проблеми в економіці, які накопичилися за останні роки, тобто бюджет порожній, виробництво впало, і в цьому, насправді, винен не Майдан. Щоби фінансова система України залишалася на плаву, ми сьогодні потребуємо кредитної допомоги. І нині вже є певні домовленості з цього приводу з Російською Федерацією. Однак через те, що ситуація з протестами є невизначеною, кредитори поки призупинили процес фінансування, підштовхуючи тим самим українську владу до якнайшвидшого вирішення проблеми Майдану та, вочевидь, формування лояльного до себе українського уряду. Відтак, опосередковано Майдан є одним із чинників, який впливає на курс гривні, але зовсім не основною причиною. Це маніпуляція певних посадовців, які наводять такий причинно-наслідковий зв'язок.
–Які, на Вашу думку, ймовірні способи розв’язання конфлікту?
Сергій Добржанський: М’яч зараз на полі влади,у її руках вирішення питання мирним шляхом, але для цього потрібно іти на поступки – це звільнення заручників та компроміс з опозицією. Варіантів виходу із кризи на даний момент кілька:повернення до Конституції 2004 року чи розподіл посад у владі. Але найбільш прийнятний варіант для усіх, хто стоїть на Євромайдані,– це відставка президента.
Олексій Колесников: Гіпотетично є два сценарії вирішення конфлікту: політичний і силовий. Політичний, тобто коли криза вирішується політичними способами, – за допомогою переговорів, взаємопоступок, деконцентрації влади, виборів, можливо, конституційної реформи, про яку сьогодні чимало говорять. Цей варіант, звичайно, кращий, однак поки що бракує політичної волі для його втілення в життя.
Інший сценарій – силовий. Однак він дуже небезпечний. Адже сказати, хто буде переможцем чи переможеним у випадку силового варіанту, важко, бо насправді переможців не буде. У чому небезпека такого сценарію для України? У тому, що в нього обов’язково втрутяться певні зовнішні сили, а це загрожує суверенітету і територіальній цілісності нашої держави. Тому я сподіваюся, що і влада, і опозиція усвідомлюють усі ризики другого сценарію, та все-таки знайдуть точки дотику для реалізації сценарію політичного.
Олена СЛАВСЬКА,
http://www.chnu.cv.ua/index.php?page=ua/news&data[5012][id]=3446
Немає коментарів:
Дописати коментар