Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Михайло Павлюк
Одного осіннього дня 2000 р. я остаточно прийняв рішення здобувати фах міжнародника й навчатися на історичному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Перед цим я вже прожив два роки у Празі, завершив курси англійської мови при Карловому університеті, отримав диплом про завершення старшого класу у звичайній чеській середній школі та готувався до свого основного вибору – вищого навчального закладу та спеціальності. Час такого вибору, після завершення дипломатичної роботи мого батька В.І. Павлюка у Посольстві України у Чеській республіці та повернення нашої родини до рідних Чернівців, співпав з можливістю відвідати декілька лекцій обласної малої Академії Наук при історичному факультеті, куди я записався попередньо, щоб поглиблювати свої знання з історії. Тоді мав таку настанову як результат численних історичних екскурсів про минуле нашої Батьківщини та національно-визвольних змагань українського народу ще з дитинства від мого дідуся, письменника М.Г. Івасюка. Однак, було велике бажання також вивчати іноземні мови, політологію, основи дипломатичної та консульської служби, міжнародні процеси. Цей запит був у мене як активного молодого громадянина, який уважно слідкував за подіями внутрішньополітичного розвитку та діяльності України на міжнародній арені й підсвідомо прагнув здобути відповідні знання й бути корисним саме у цій публічній, науковій, державній царині, тим більше, якщо таку можливість створював рідний й авторитетний далеко за межами Буковини наш Чернівецький національний університет.
Рішення було прийняте – поступатиму на перший курс спеціальності країнознавство. Тоді вперше познайомився з деканом, завідувачем новоствореної кафедри міжнародних відносин, проф. Ю.І. Макаром, який похвалив за добре знання англійської й чеської мов та спільно з проф. О.В. Добржанським й проф. Т.В. Марусик підтримали підготовку моєї науково-дослідної роботи про еміграцію українців до Чехословаччини у міжвоєнний період для участі у третьому етапі Всеукраїнського конкурсу-захисті таких робіт, що проходив у Києві у квітні 2001 р. Піврічна підготовка, десятки перекладів, тривала робота зі словниками, багатогодинна пошукова робота у бібліотеках Чернівців, Києва та Праги дали результат. І цей науковий старт й здобуте третє місце на національному рівні були колосальною мотивацією для подальшого навчання і нових досягнень.
Студентські роки були повною мірою насичені добре організованим навчальним процесом, який вдало поєднувався з навчально-виховною та громадською роботою. Як студент я отримав хороші знання не тільки з гуманітарних дисциплін, але й права, економіки та декількох іноземних мов. Бажання поглибити розуміння юриспруденції й можливість на старших курсах додатково вчитися привели мене окремо до юридичного факультету нашого університету, який я також завершив як магістр права. А практикум застосування англійської мови, окрім щоденних пар та комунікації з “native speakers” найкраще вдавався на Всеукраїнських студентських олімпіадах у м. Донецьк, куди двічі поспіль з цінними настановами відряджала доц. З.Б. Куделько.
Будучи студентом другого курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин, я мав змогу прослухати курс Надзвичайного і Повноважного Посла України, проф. Г.І. Ходоровського «Історія дипломатії». На перший погляд, цей курс – хронологія становлення взаємовідносин між державами та політичними діячами. А скільки залежить від підготовки лектора? Георгій Іванович вдало спростовував передбачуваність лекційного курсу. Кожна наша зустріч була жвавою дискусією, яка розбавлялася цитатами, коментарями та прикладами із власного досвіду пана професора. Сама атмосфера дискусії винятково важлива для дипломата, адже це чи не перша трибуна, де він вчиться формулювати та відстоювати свою думку. А на перспективу і думку Державну. Георгій Іванович часто говорив також, що дипломатія і медицина мають спільні правила – «головне, не нашкодити», або переговори, як і хірургічне оперування, мають проводити тільки професіонали. Справді, кожен дипломат повинен пам’ятати, що будь-яке неточне слово, речення, жест можуть призвести до трагічних наслідків. Тому під час відповідей на семінарських заняттях, кожен студент ретельно та умісно підбирав словосполучення для виступу. У контексті цього курсу, ми також багато розмовляли про культуру та етикет спілкування та сам дипломатичний протокол загалом. Професор Ходоровський багато розповідав про культуру та традиції Центральної, Південно-Східної Азії, зовнішньополітичні успіхи Індії тощо. Не останньою темою для обговорення був зовнішній вигляд дипломата. Зізнаюся, за кількістю згадувань, як серед хлопців, так і серед дівчат, ця тема на довгий час займала чільне місце. До слова, можливість перейняти знання, поспілкуватися та почерпнути досвіду від професіонала-практика була на нашому факультеті ще неодноразово чи впродовж читання курсу лекцій чи невеличких зустрічей у позаучбовий час.
Студентські роки воістину запам’ятаються на все життя. Але не тільки навчанням, свободою вибору, спілкуванням чи програмами обміну. Насамперед – це унікальна можливість переймати досвід та вміння працювати у старших колег, як і найважливіше – любов та шану до України. Тож і не дивно, саме на цьому факультеті народилося істинне українське свято – День вишиванки, а стараннями моїх колег, громадських діячів Л. Воронюк-Волошиної, О. Ткачука, О.Добржанської та С. Бостана в останні роки свято набрало світових масштабів й охопило більше 60-ти країн.
У 2006 р. рішення про вступ до аспірантури з політичних наук було особистим мотивованим рішенням й логічним продовженням навчання в нашому колективі. Мав честь обрати, написати та захистити під керівництвом проф. Ю.І. Макара наукову роботу на здобуття спочатку кваліфікації магістра міжнародних відносин, а потім й ступеня кандидата політичних наук щодо політико-правових аспектів відносин України з Північноатлантичним Альянсом. А на самому прилюдному захисті дисертації восени 2009 р. Юрій Іванович непохитно наголошував на необхідності й безальтернативності невідкладної реалізації політики євроатлантичної інтеграції, немов би, відчуваючи складнощі подальшої п’ятирічки для національної безпеки та економіки України. Пригадую також, значну лепту вніс і мій офіційний опонент, Ректор Дипломатичної академії при МЗС України, постійний учасник заходів кафедри міжнародних відносин, професор Б.І. Гуменюк, який усіляко підтримав обрану тематику мого дослідження, а із самою дисертацією ретельно ознайомився та блискуче особисто виступив перед членами спеціалізованої Вченої ради. Час показав, що усі наші спільні дискусії на кафедрі міжнародних відносин з приводу термінологічної чіткості, конкретизації наукових завдань, інших акцентів виправдали себе у повній мірі. І за таку свободу академічної творчості, за всесторонню підтримку моїх наукових висновків я вдячний своїм колегам з кафедри міжнародних відносин та особливо Юрію Івановичу Макару.
До слова, здобуті теоретичні знання були одночасно імплементовані на практиці. Так, за час навчання в аспірантурі у 2008-2009 рр. разом з колегами з кафедри міжнародних відносин й кафедри політології та державного управління проф. А.М. Круглашовим, проф. С.Г. Федуняком, доц. І.М. Мельничуком, доц. І.Г. Буркутом та директором Регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців М.В. Ярмистим вдалося створили лекторську групу та двічі об’їздити всю Буковину з виступами здебільшого перед аудиторією освітян, соціальних працівників та держслужбовців з приводу відносин України з НАТО. Така інформаційно-роз’яснювальна робота була неодноразово оцінена у експертних, депутатських чи чиновницьких колах, але, головне, серед місцевого населення рівень підтримки євроатлантичного курсу, згідно оприлюдненою у вересні 2009 р. соціології, помітно виріс. Хоча були й більш сучасні приклади комунікації про зміст та переваги європейської інтеграції серед молодіжного середовища. Так, у травні 2012 р. дебатний турнір, організований спільно з кафедрою історії України, зібрав на факультеті історії, політології та міжнародних відносин велику кількість команд учасників та глядачів, а основним результатом заходу стала презентація збірника студентських есе «Європейський чи Євразійський союз: переваги для України», видана за сприяння депутатського корпусу Чернівецької обласної ради. Загалом, як депутат Чернівецької обласної ради радів помітним успіхам наших вихованців – саме у складну зиму 2013-2014 рр. ядро мирних протестних рухів у Чернівцях у т.ч. координаційну раду Євромайдану сформували аспіранти мого факультету – Т. Прокоп, О. Гришин-Грищук, М. Волошин, О. Обершт та ін.
Сама наукова робота приваблювала і з точки зору професійного удосконалення, набуття нових контактів, обговоренням та обміну результатами досліджень з колегами з інших наукових установ України й країн Центрально-східної Європи. Так була успішно втілена чергова ідея створення наукового товариства студентів та аспірантів ЧНУ, яке на щорічній основі традиційно восени запрошує до роботи в Чернівці представників більше 20 навчальних закладів на міжнародну науково-практичну конференцію молодих вчених «Актуальні проблеми зовнішньої політики України». Сприяння розвитку науково-дослідницької роботи на факультеті, захист авторських прав та інтересів молодих науковців – міжнародників, налагодження контактів з іншими науковими підрозділами та структурами – ці та інші завдання стали для мене на порядку денному. У листопаді 2016 р. відбулася ювілейна Десята міжнародна конференція, яка вчергове підтвердила реноме кращого в університеті постійного діючого наукового майданчика для молодих дослідників. Підкреслю, в організації даного заходу незмінно беруть участь представники регіональної виконавчої влади, місцевого самоврядування, викладачі ВУЗів- партнерів з Румунії, Польщі, Словаччини, Молдови, що може свідчити про високий рівень підтримки ініціатив нашої кафедри міжнародних відносин. Разом з натхненниками наукової роботи молоді – доц. Т.Я. Лупулом, доц. В.Є. Струтинським, доц. В.І. Моцоком, доц. Л.І. Коврик-Токар, к.політ.н А.М. Гев’юком, к.політ.н О.О.Козачуком та іншими колегами, які координують роботу навчально-наукових центрів при нашому університеті – канадського (доц. В.Ю.Макар), американського (доц. М.М. Лучак) румунського (к.політ.н Л.Н.Мельничук) та ГО «Квадрівіум» (доц. І.М.Кубай і к.політ.н Н.М. Бурейко) ми можемо тільки радіти цьому. Втім, кращою похвалою є досягнення успіху вчорашніх студентів, які працювали над тезами конференції, а сьогодні займають помітні посади в органах виконавчої влади й працюють над текстами, смислами й завданнями державної ваги.
Загалом, наповнене змістом навчання на факультеті історії, політології та міжнародних відносин дало можливість бути корисним і в інших сферах – громадській, депутатській, в менеджменті й консалтингу та ще на багатьох інших напрямках, де можна приносити користь громаді. Певний час мав можливість втілювати набуті знання у співпраці з чеськими та німецькими кампаніями, які займаються проектуванням, будівництвом та експлуатацією сонячних електростанцій. Це каскад підприємств, розташованих по Чернівецькій області, які успішно освоюють напрям альтернативної «зеленої» енергетики. Робота по залученню іноземних інвестицій, підготовка пропозицій щодо налагодження співпраці іноземних суб’єктів та місцевої влади, забезпечення енергонезалежності регіону, щоденні переговори з десятками відомих міжнародних організацій найрізноманітнішого профілю – усе це неможливе без тією наукової Школи й саме того Факультетського вишколу. Направду, пройшов час, а я вважаю, свій основний вибір освіти правильним.
І сьогодні на кафедрі міжнародних відносин є когорта науковців, які відповідають тим практичним вимогам й критеріям, що зроблять із молодого студента конкурентоздатного фахівця із знаннями іноземної мови та вміннями наполегливо працювати, який матиме зайнятість, заробіток та можливість за необхідності чи бажання прислужитися рідній державі. Мова йде, у першу чергу, про хороших науковців, педагогів, лекторів, чия праця має бути належно оцінена. І в цей складний час випробувань нашої держави, вітчизняної дипломатії, та суспільства, ці аспекти є дійсно важливими. А на перспективу подальші спільні успіхи – натхненників великої Справи творити й будувати, випускників чи діючих студентів підтверджуватимуть правильність та змістовність напрацювань щодо відкриття у 2000 р. такої затребуваної спеціальності, дещо пізніше кафедри міжнародних відносин й подальшого розвитку наукової школи. У мене так склалося, що усвідомлений, а, отже, правильний вибір освіти – запорука поєднання успішної кар’єри, наукової роботи та служіння своїй державі. Глибоко у цій тезі переконаний, незалежно від перебування у науковому чи чиновницькому середовищі, кажу це студентам й абітурієнтам у лекційній аудиторії, українським глядачам на численних тематичних теле- та радіоефірах і, прийде час, неодмінно, скажу це своїм дітям.
Опубліковано у щоквартальнику «Буковинський журнал» № 2 (104) 2017 р. С. 154-159.
Немає коментарів:
Дописати коментар