Події весни 2010 р. загострили увагу української громадськості на активних спробах центральної влади провести ряд реформ. Політиками та політологами вже неодноразово дискутувалася бюджетна, податкова, судова реформи, можливості прийняття виборчого кодексу тощо. Разом з тим, каркас усієї державно-правової системи тримається на одному документі – Конституції України. Ідеї внесення змін (оновлення) Основного Закону висовували чи не усі провідні політики протягом тривалого часу. Втім, централізація влади у руках Президента В. Януковича за допомогою провладної партії та парламентської коаліції призвело до замовчування кризових явищ на конституційному полі. А даремно. Суспільна дискусія вкрай необхідна, позаяк чинна редакція Конституції, чергову річницю прийняття якої святкуватимемо незабаром, таки потребує належного дотримання та можливого оновлення.
Ситуації у державі є парадоксальною: з одного боку, ми є свідками грубих порушень норм Конституції (свобода слова, рівність усіх громадян, принцип не розташування іноземних баз на території України тощо), а з іншого – спроби нинішньої влади зробити акценти у розвитку країни на зовсім іншому. А у державі таки є конституційна криза. Якщо дати просте визначення – невідповідність положень конституції конкретної держави реаліям і потребам її суспільно-політичного життя, яка ставить під сумнів існування її конституційної системи у подальшому. Важко уявити реформи у державі без найважливішої – конституційної. У сучасному смислі Конституційність держави – це насам¬перед її зв’язаність правом, а конституція – передусім декла¬рація прав людини та громадянина, які гарантовані владою й обмежують її здійснення. Тому, якщо не виконується Конституція, не працює і право. І також, якщо такий документ фіксує свободу вільних зібрань та мітингів, плюралізм думок та політичних переконань, то це має стати обов’язковим до уваги усім органам державної влади та парламентарям, які приймають законодавство.
Але тут постає ще одна проблема. Конституції регулюють дві важливі групи відносин – між особою та державою та з приводу самої влади у країні. Поспішні, а головне, без експертного обговорення зміни до Конституції 8 грудня 2004 року, призвели до правового розбалансування діяльності інститутів державної влади та створили передумови для звуження конституційних прав та свобод громадян України. Екс-президент «нашоукраїнець» В. Ющенко пізніше ініціював широке обговорення пропозицій змін до Конституції, якраз внаслідок цих факторів. На жаль, багато тих ініціатив так і не були належно продискутовані та розтлумачені суспільством. Хоча ідея скасування депутатської недоторканості (що унеможливило б появи одіозних кримінальних елементів чи ґвалтівників у стінах найвищого законодавчого органу), введення двопалатного парламенту (суттєво сприяли б подоланню політичної корупції та утвердило б досвід абсолютної більшості потужних країн Європи), забезпечення прав опозиції (не дозволило б иск на переслідування опозиціонерів), конституційне закріплення основ європейської інтеграції (саме Конституція не дозволила б владі радикально міняти курс до європейських організацій) залишаються вкрай актуальними.
Втім нова влада може знайти простий компроміс – їй лише варто переконати кожного «маленького» українця у необхідності суворого дотримання усіх положень чинної Конституції. І зробити це на власному прикладі. В той же час, думаю цікаво й актуально для громадян буде почути від чинної влади ставлення до Конституційного процесу. Під час президентської кампанії В. Янукович неодноразово заявляв про необхідність змін до Основного закону і саме час продемонструвати свою позицію та переконання. Впевнений, правники, парламентарі та прості громадяни цього дуже очікують. Адже з суспільної точки зору, Конституцію можна розглядати як мікромодель суспільства, його юридичний каркас, у рамках і на основі якого функціо¬нує механізм державної влади, забезпечуються права і свобо¬ди громадян та здійснюється регуляція взаємин між громадянином та державою. Не бажання ані ремонтувати ані міняти такий каркас, може мати дуже сумні наслідки.
Насамкінець, у дні святкування річниці Основного закону хочеться побажати, щоб усі громадяни твердо та неухильно продовжували дотримувалися відомого кредо «Конституція одна для всіх», проявляли активну позиції у разі неповаги до неї та як основне джерело влади у країні, вносили свої пропозиції щодо її можливого оновлення.
Михайло Павлюк,
кандидат політичних наук,
викладач ЧНУ
газета "Буковинське віче", № 47 (2047), п'ятниця, 25 червня 2010 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар