Коротко про автора

Цей блог Українця та буковинця Михайла Павлюка, який ділиться своїми думками про суспільно-політичні події в Україні та Буковині, а також роздумами на особисті (приватні) теми.

Кандидат політичних наук, викладач кафедри міжнародних відносин Факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету. Євроатлантист. Активіст. Оптиміст.

неділя, 20 грудня 2009 р.

До приїзду Ющенка. Я так думаю.


Завтра приїде Віктор Ющенко на Буковину. буде можливість з ним зустрітися у палаці Академічному обідом. Мабуть, зустріну багато його однодумців - простих українців, патріотів, які не зламалися, не піддалися спокусі, а просто виконують свою роботу. Іноді запитують, чого іти з Президентом на зустріч? Щоб побачити свого кандидата, Гетьмана, Лідера, Подвижника всього Українського. Щоб чітко почути те, що думає, що болить. А потім вкотре з'ясувати, що розбіжностей нема. Бо він скаже про Україну в Європі, про досвід країн Східної Європи у трансформації політичної системи, про незмінність свободи та демократії, як основних засад розбудови країни та нації.
Про те, що ще не зробив. Забув, не встиг, не зміг, не дали... Подивиться в зал, і пояснить.... Чи зрозуміємо? Задамося ж тоді, що зроблено. Подивимося, якою були ми е 5 років тому. Що Україна була тоді???

Зразу ж спитають, а хіба багато таких як ти? Достатньо. Скільки б нас не було. Це українці. Живі, стомлені політикою, знервовані кризою, замахані комуналкою, міським транспортом, кредитами, модульною сисемою, часом невпевнені у майбутньому, але українці. Це вони ходять у неділю до церкви св. Параскеви (вул. Заньковецької)та інші Українські церкви та наспівують молитви. Це вони стоять на Центральній площі та сперечаються. Грають в шахи у парку Шевченка. Співають українські колядки та маланкують. Говорять про Українську історію. Вихоують дітей українськими казками про героїчні подвиги минувшини. Не вміють "решать". Пишуть СРСР з помилками. Хотять жити в Україні з європейськими стандартами. Відчувають, хто є хто серед політиків, але ще сумніваються. Мріють про десятки пам'ятників справжнім Героям України, але розуміють, як важко триває десовєтизація у головах людей. Це вони. Це у них болить за Україну. Хочуть, щоб Україна була членом ЄС та НАТО, але розуміють яка нелегка, але потрібна дискусія повинна пройти у державі. І вони не хочуть, щоб Вона перемогла. Бо вона не Українська. Вона - це криза.

Тому я прийду. Щоб спокійно, впевнено і гордо сказати: "Я - за Ющенка..."

Немає коментарів:

Дописати коментар